Твір на тему "Козак журби не має, з біди не заплаче" або "Продовжіть історію Павлуся і його сестри" на 12-15 речень(за твором А.Чайковського "За сестрою")
Прочитано останнi рядки оповiдання Володимира Винниченка Федько-
халамидник, в якому автор розповiв про двох хлопчикiв Федька i Толю. Про
Федька ми дiзнаємось з перших же рядкiв розповiдi: розбишака, наче
бiс який сидiв у хлопцевi, босявка, сибiряка, пробий голова, вiд якого
немає спокою всiй околицi. Герой твору постає неабияким
бешкетником: то навмисне руйнує пiсковi хатки захоплених грою в
будiвництво друзiв, то вiдбирає у них паперового змiя,
виливає передбачливо зiбрану дощову воду. Скарг на Федька не
злiчити. Виходить, що Федька заслужено прозвали халамидником? Але чому ж
серед товаришiв хлопець був лiдером, чому вони не зводили з ним рахункiв
за кривди та знущання? Федька друзi не боялися, а дуже любили. Усi
хлопцi тягнулися до нього, дорожили дружбою з ним. Товаришi знали, що
вiн був добрий, часом тiльки дражнився, пустував по-дитячому, умiв щось
цiкаве вигадувати, цiнували його за вiрнiсть у дружбi, бо вмiв берегти
таємницi.
Коли за витiвки ремiнь батька виховує Федька, вiн терпляче, без
слiз терпить покарання, поводиться надзвичайно гiдно: Якби вiн схотiв,
то мiг би вiдбрехатися, але Федько брехати не любить. Не любить також
Федько товаришiв видавати. Батько й сам поважає сина за чеснiсть i
вiдвертiсть.
Та найбiльше позитивнi риси хлопчини виявляються у порiвняннi з Толею.
На противагу Федьковi, вiн був нiжною, делiкатною, смирною дитиною,
чемненьким та чепурненьким. Толя час вiд часу сам напрошується у
Федькове товариство. Пiсля ризикованих розваг повертався вiн додому
задрипаний, подраний, з розбитим носом, за що Федька знову кладуть на
стiлець i луплять. Тихий Толя настiльки переповнюється заздрощами
до Федькового авторитету лiдера, що шукає способу принизити
ватажка пiдлiткiв i скинути його з трону. Найбiльше схвилювала розповiдь
про перехiд Федьком весняноï рiки. Коли халамидник подолав
небезпечний шлях аж у два боки, Толик вiдчув себе прикро враженим i
вирiшив зробити те саме. I що ж? Федько i тут пожалiв свого заздрiсника:
коли панич на крижинi розгубився i почав плакати, хлопець кинувся його
рятувати. Опинившись через це у крижанiй водi, Федько ледь живий
вибрався на берег, де вислухав немало погроз i заробив стусанiв вiд
матерi. Проте i тут не забув захистити Толю, який за звичкою, склав усю
вину за свiй зухвалий вчинок на Федька. Тепер уже халамидник робить
останнiй у життi благородний вибiр: вiн заявляє, що сам пхнув
Толика на крижину, i тим допомагає паничевi уникнути гнiву
батькiв. Федько помирає, бо його вдома не рятували вiд
переохолодження, а били вже як слiд.
А розбещений егоïст без тiнi сумнiву у власних дiях обмовив свого
рятiвника, потiм спостерiгав з вiкна його похорон, бо було цiкаво
дивитися, як будуть ховати Федька-халамидника, далi весело перекрутивсь
на однiй нозi, i тут вчинивши пiдлiсть, бо пташину, згiдно iз закладом,
Федько пообiцяв Толику тiльки в тому разi, коли не зумiє перейти
рiчку. Так чистенька, нiжна, з щiчками, як проскура, зiпсована дитина
нiде не упускає свого.
Читаючи оповiдання, вiдчуваєш, як автор любить людей,
вболiває за них, переживає разом з ними ïхню нелегку
долю, спiвчуває. Цей твiр про добраi зло, про поряднiсть,
чеснiсть, про те якою має бути людина.
Подпишись на наш канал в телеграм. Там мы даём ещё больше полезной информации для школьников!
